Стреси в умовах війни, постійний стан тривожності і невизначеності позначається на кожному.
Що робити, коли відчувається апатія, таке от психічне безсилля?
Пам’ятати, що все колись минає.
“Все йде, все минає…”, – писав Шевченко. І яскраві веселки з”являються після темної бурі. Тому відганяти погані думки і замінювати їх на хороші, бо “Ми те, що ми думаємо. Думаймо гарно!”.
Знайти собі якусь маленьку справу до душі.
Гори звертати не обов”язково, але малювати їх, писати про них, мріяти побувати там – це добре, бо у нас же є чудові гори! І полонини, до речі! Отож, якась робота має творитися вашими ручками.
Спілкуватися з хорошими людьми.
“Хороша людина, – говориться в народній мудрості, – не автобус, не чекай на іншу”. І якраз у ці буремні часи знаходяться світлі люди. “У темні часи добре видно світлих людей” – писав Е.-М. Реріх.
Прийняти свій повільний розвиток.
Це добре, що відбувається уповільнення в діях, навчанні, роботі – психіка перезавантажується. Тому полюбити свою повільність, мудру житєву неспішність, спокій гір і кремезних дерев.
Спрямовувати свої емоції на важливе.
Заради кого і чого я живу і тримаюся? Де мій сенс? Чого я хочу насправді?
Надихатися хорошим.
Що раніше надихало мене? Де і з ким мені було добре? Як на мене діє краса? Що зараз відбувається в природі?
Поважати свій пережитий досвід – свої пройдені уроки, свої болі.
З почуттям вдячності собі за це любити Себе. А це почуття відкриває простір світлий – простір любові до Світу, до Людей, до Всесвіту.
Апатія – це стан, який про щось говорить. Усвідомленість допоможе подолати його обережно і дбайливо.
Маємо дбати про своє здоров’я, це також внесок у перемогу!
Як гарно і сильно – у Ліни Костенко:
“На те й погорільці, – будуємо хатку.
Над хаткою небо. А знов голубе.
Найвище уміння – почати спочатку
життя, розуміння, дорогу, себе…”
Авторка: психологиня Тетяна Вишко.
