Триває 5-ий місяць війни в Україні…
Багато хто вже збився з ліку днів війни. Але ми продовжуємо жити попри весь біль, який щодня змушені вкотре і вкотре пропускати через себе. Ми продовжуємо стояти, стійко оберігаючи різні фронти цієї війни: хтось військовий фронт, хтось економічний, хтось інформаційний, хтось волонтерський, хтось моральний… У кожного свій фронт…
І ми обов’язково встоїмо!
Проте, все частіше ми спостерігаємо безпечне ставлення до загрозливих ситуацій; ми починаємо називати себе «фаталістами» та ігнорувати заходи безпеки; ми намагаємося переконати себе, що саме до нас це не дістане; ми байдужіємо до обставин, які нас супроводжують, пояснюючи тим, що «це ж війна»…
Трагічні ситуації «виривають» нас із простору, який ми намагаємося адаптувати до актуальних умов. Але кожна трагічна ситуація формує ще один шар болючого розуміння жорсткої реальності… І, з думками, «не може вже бути гірше» ми звикаємо до війни…
Проте, так працює наша психіка… Спочатку сплеск нейромедіаторів допомагає нам перевести організм та рівень нашого сприйняття в режим мобілізації ресурсів. Проте, вони не безлімітні. І поступово ми переходимо у стадію виснаження.
Апатія приходить після страху…
Що може говорити про емоційне виснаження:
- втома;
- безпорадність, відчуття, наче опускаються руки;
- поява думок, що все дарма;
- відчуття провини;
- втрата відчуття контролю над своїм життям;
- бажання сховатися або втекти від ситуації.
Апатія приходить від втоми боятися. Рано чи пізно вона «постукає» в двері і точно захоче побути у Вас. Проте, якщо їй дозволити «облаштуватися», то за нею прийде депресія.
Основна наша місія зараз – вистояти і попри все передати наступним поколінням ту ідентичність, яку ми зараз формуємо.
Як допомогти собі та близьким?
Спробуйте знизити рівень вимог до себе.
Як би нам не хотілося жити як раніше – зараз цього не вдасться. Це ні емоційно, ні фізично неможливо. Ставлячи перед собою ті цілі, які Ви ставили у мирний час, цілком вірогідно вкотре пережити відчуття безсилля через неможливість їх реалізації або досягнення.
Великі справи робляться маленькими кроками!
Починаємо з малого, радіємо тим найменшим досягненням, які вдається втілити.
І обов’язково хваліть себе за будь-який успіх!
Поверніть собі контроль над власним життям.
Це допоможе зрозуміти, що від Вас щось залежить. Таке варто для себе відзначати, адже ми можемо контролювати певні речі, але навіть не усвідомлюємо, що робимо це. І мова не лише про глобальні процеси, а й про те, що нам може здаватися дрібницями.
Повертайте звичну рутину у своє життя: задоволення базових потреб, виконання необхідних обов’язків і т.п.
Підтримуйте тих, хто поруч з Вами, просіть і у них про підтримку; нагадуйте, що відбувається і що робити. Нам усім необхідно зараз відчувати себе важливими і корисними у своєму просторі.
Будуйте найближчі плани.
Спробуйте планувати день, можливо, два. Максимум – тиждень. Звісно, спланувати свою діяльність у більш довготривалій перспективі неможливо, однак короткострокове планування дозволить повернути контроль за власним життям та повернути мотивацію до діяльності.
Проте, не будуйте грандіозних далекоглядних планів задля уникнення фрустрації.
Намагайтеся жити сьогодні. Зараз це актуально як ніколи!
Намагайтеся не залишатися наодинці.
Обов’язково зустрічайтеся та спілкуйтеся з іншими людьми. Ми всі у тій же ситуації. Ми, як ніколи, розуміємо стан один одного, бо війна у нас зараз одна на всіх. І кожен по-своєму її переживає. Але вона точно показала, що ми маємо дуже багато спільного.
Відверта комунікація про власні емоції та відчуття дозволяє їх переживати. Ми вчимося долати труднощі, коли чуємо про успішний досвід інших. Ми намагаємося будувати плани, коли чуємо про такі плани від близьких.
Відкладіть постійний скролінг стрічки новин.
Це лише створює ілюзію контролю ситуації. Все найголовніше відбувається з Вами. Подбайте про свою безпеку, щоб Ви могли, за потреби, пройти в укриття, коли виникне необхідність. Перегляд інших новин структуруйте та спробуйте дозувати. Постійне «споживання» інформації перевантажує мозок і не дає відчуття спокою та опори, хоч саме це ми там і шукаємо.
Дякуйте там, тоді і тому, де це актуально.
Ніхто не знає, коли буде кінець цій війні. Але сьогодні ми в цьому місці, в цій миті. Фокус у моменті «тут і зараз». Нам важливо зберігати життя, наповнювати його та нагадувати собі, що ми живі. Проживаючи кожен день, ми наперекір обставинам передаємо бажання жити тим, хто поруч.
Просіть про допомогу.
Якщо Ви відчуваєте, що надто важко справлятися самостійно – не зволікайте!
Зверніться за допомогою або підтримкою фахівця.
Психолог знає, що з тим робити та готовий допомогти.
Все обов’язково буде Україна!
Авторка: психологиня Анна Романик
