Як допомогти дитині відновитися після психотравмуючих подій.
Про це можна говорити багато. Я постаралась схематично зобразити основні моменти. Для того, щоб ви могли розуміти суть і схему допомоги. Тому створила інфографіку для того, щоб у вас було розуміння в якому напрямку рухатись.
При роботі з дітьми є один дуже важливий момент. Діти народжуються дуже незрілими. Для того, щоб людські дитинчата вижили їм потрібен свій дорослий. Не будь який дорослий, а той, з яким в нього є стосунки, який дбає про дитину (стосунки прив’язаності). Бо дорослі бувають різні.
Тому, при роботі з дітьми червоною лінією проходить фраза : “прив’язаність дорівнює виживання”.
Дитина в силу незрілості лобної кори головного мозку не здатна передбачити наслідки своїх дій, вона не може досконало володіти функцією планування. Діти по своїй природі імпульсивні і не вміють спочатку думати, а потім робити. Тому подбати про безпеку дитини – це відповідальність дорослих.
Тут знову процитую О. Романчука: ” Якщо дитина підпалила штори, то ви не будете розпитувати дитину, як це трапилось. А спершу будете вживати заходів, щоб загасити пожежу”. В небезпечних ситуаціях першочергове – це подбати про фізичну безпеку і виживання.
Саме тому діти, які пережили стресові події так міцно тримаються за своїх батьків. Ходять за ними “хвостиком” і не відпускають навіть в туалет. Саме тому діти починають боятися спати самі, хоча до цього проблем із сном не було. Коли немає батьків поруч вони відчувають небезпеку для свого життя.
Але окрім фізичної безпеки є ще психологічне відчуття безпеки.
Навіть в умовах фізичної безпеки діти не перестають боятися і дуже тривожні. Для того, щоб знизити рівень тривоги в дитини знову ж потрібен свій дорослий.
Справа в тому, що дитина не відчуваючи контакту (зв’язку) із дорослим відчуває дуже сильну тривогу. Для неї це рівнозначно фізичній небезпеці.
Як бачите, всі “шляхи ведуть” до контакту із стабільним дорослим.
Тому якісний і достатній контакт із своїм дорослим є одним із основних у відчутті безпеки дитиною.
Для забезпечення якісного контакту дорослому самому потрібен ресурс. І якраз це для багатьох батьків стає найбільшою складністю. Віддаючи всіх себе дітям, ми вигораємо. Дитина відчуває, що мама (чи інший дорослий) не в ресурсі, а значить не зможе подбати. І відчуває ще сильнішу тривогу. Тому я завжди рекомендую виходити зі схеми: користь дії має перевищувати шкоду.
Крім батьків відчуття безпеки можуть дати інші близькі люди, з якими в дитини є стосунки. Можна написати разом з дитиною список людей, до яких можна звернутись і з приводу яких потреб. Якщо дитина маленька цей список буде вашим помічником.
Наступний елемент – це можливість виражати і проживати емоції.
Вкрай важлива нормалізація емоцій. З тобою все нормально, твої емоції нормальні. Ця фраза звучить, як мантра: нормальні емоції для ненормальних подій. Нормально відчувати злість, лють, страх, безсилля…
Найкращим простором для вираження дитячих емоцій є гра. Гра – це безпечне середовище, в якому можна виразити складні емоціїї без наслідків. Діти зараз можуть грати в страшні і агресивні ігри. Але боятись і забороняти їх не варто. Єдине виключення, якщо вони завдають фізичної шкоди іншим людям чи дитині.
Гра для дітей – це найкращий психотерапевт. Діти інтуітивно вибирають ігри, які для них терапевтичні. Я зараз рекомендую всім дітям грати в безпечне місце. І більшість батьків розповідають, що їхні діти і так грають в такі ігри : будують халабуди, будиночки, палатки.
Ще одним із способів вираження емоцій є сльози. Дякуючи сльозам марності, дитина адаптується до ситуації, яку змінити неможливо, проживає сум і горе. Хоч і в нашому суспільстві неоднозначне відношення до сліз. Нам буває складно приймати дитячі сльози. Але сльози в приймаючих і люблячих обіймах мають чудодійний терапевтичний ефект.
Часто для того, щоб не зустрічатися із тяжкими переживаннями ми обираємо стратегію уникання. І робимо все, щоб дитина більше не згадувала про травматичні події. Але ця стратегія зазвичай працює навпаки.
Травматичні події дуже емоційно забарвлені і пам’ять про них залишається в амигдалі (емоційній пам’яті). Такі спогади можуть провалювати людину в травматичну ситуацію і повторно травмувати її. Для того, щоб ці події стали спогадом важливо їх перевести в усвідомлену кору головного мозку, яка відповідає за архівування інформації.
Для цього якраз важливо відновити ланцюжок подій. З дітьми найраще працюють терапевтичні історії. Коли дитина асоціює себе із героєм цієї історії і відреаговує свої почуття. В мережі зараз є багато таких історій. Також ви можете розповідати такі історії, виходячи із досвіду, який пережили ви.
В ситуації відреагування емоцій важлива техніка безпеки. Щоб запобігти ретравматизації важлива поступовість і дозованість. Намагайтесь повертати дитину у відчуття тут і тепер. Це можна зробити з допомогою дихальних і тілесних технік. І знову ж відчуття безпеки.
Для відчуття безпеки важлива передбачуваність. В ситуації тотальної нестабільності намагайтесь відмовитись від сюрпризів. Непередбачуваність сильно тривожить. Стабільності в нестабільних обставинах додають ритуали. Ритуали – це прості дії, які постійно повторюються. В ідеалі ще й додають контакту. ( Зранку разом снідаємо, разом йдемо чистити зуби, перед сном – улюблена книжка чи какао, щосуботи – млинці). Ці ритуали дають відчуття стабільності і хоч якоїсь контрольованості.
Відчуття безпомічності дуже сильно травмує. Тому намагайтесь давати дітям давати прості посильні завдання, які їм будуть подобатись. Це поверне відчуття контролю над ситуацією.
Якщо є речі, які вас непокоять, обов’язково звертайтесь до спеціаліста.
Авторка: психологиня Леся Мироняк
