Гостра (шокова) травма – це стан (переживання), що супроводжується відчуттям хаосу, розгубленості, гіркоти зради та болю дезінтеграції.
Розподіл описуваних етапів виходу з шокової травми – досить умовний. Оскільки шокова травма – це непережита ситуація нерозрядженої напруги виживання, то розрядка може бути раптовою для постраждалого та його помічника без прив’язки до етапу.
Перша і часто достатня швидка допомога травмованій людині – це холдинг, підтримка.
«Достатньо хороша» мати, за Віннікоттом, встановлює з дитиною відносини, названі «холдингом» (від англ. hold – підтримувати) – це стан, коли всі потреби дитини задовольняються, вона захищена. Саме турбота і відданість матері, що чуйно реагує на всі потреби дитини, яка розуміє її бажання та страхи, є провідним фактором розвитку відносин. Матір робить це природно і просто: вона буквально підтримує навколишній простір немовляти, дбаючи, щоб світ «не впав» на нього занадто сильно. У відносинах холдингу складається первинна ідентифікація.
Ця метафора актуальна для зцілення будь-якої людини, яка потрапила в біду, незалежно від її віку, адже людина дійсно розщеплюється і на якийсь час втрачає відчуття своєї ідентичності та безпеки як немовля.
Основними завданнями для травмованої людини є відновлення цілісності нарцисичного ядра (ідентичності), природних звичних психологічних захистів (адаптаційних можливостей) та поступове повернення здатності нести відповідальність та приймати рішення.
Найкраще із завданнями холдингу справляється природне оточення потерпілого: сім’я, друзі, родичі, колеги.
Друге. Терапія гострої травми за допомогою фахівця не завжди рекомендована.
Людина в цьому стані надвразлива, стан гострий, тому краще почекати, коли рідні психологічні захисти будуть хоч якоюсь мірою мобілізовані природним шляхом.
Якщо природний, нормальний спосіб, наприклад, соціальний холдинг, не можливий, то завдання фахівця – просто дати втіху потерпілому, вгамувати його тривогу анігіляції і послабити жах втрати контролю: почути скарги і розпач, зміст передчуттів, снів, дати виплакатися, протягнути серветки посидіти із зосередженою увагою, даючи зрозуміти, що людина у своїй біді не одна. Це сигнал людині про те, що простір її розуміє і підтримує. Сама жива присутність фахівця може мати лікувальний ефект – це інформація людині про те, що можна бути, сигнал, що є хтось, хто не боїться такого сум’яття почуттів.
Одним із видів взаємодії є інформаційна підтримка людини – пояснення того, як працюють/впливають на стан фактори травми, наприклад, фактор раптовості, природна відсутність готовності, відсутність моральних та фізичних сил для запобігання, особлива жорстокість зі сторони, повторення події та ін.
Можна поговорити про способи вирішення побутових питань, про тих, хто перебуває навколо потерпілого, про середовище його проживання, про нагальні справи – це заземлює людину, повертає в реальність.
Коли людина в травмі, час для неї стає плоским, перспектива втрачається, почуття набувають тотально-фатального, всепоглинаючого характеру. Тому може бути не зайвим нагадати їй, що цей стан – не назавжди, що з часом він зміниться і стане легшим.
Наступний етап – терапія, якщо вона необхідна, вводиться правило СТОП.
Власне, терапія починається з контейнерування, обговорення того, що трапилося в безпечній атмосфері. Травматичні переживання влаштовані особливим чином. Коли людина потрапляє у критичну ситуацію, в організмі виділяються гормони стресу, що підсилюють процес запам’ятовування давньою лімбічною системою головного мозку (навіть якщо вони витісняються). І ці незабутні переживання – переважно поза семантичною структурою людини: візуальні, нюхові, звукові, кінестетичні. Щоб ці відчужені психічні стани стали суперечливими об’єктами саморефлексії, вони мають стати перш за все лінгвістично «усвідомленими».
Фактично, лише завдяки здатності терапевта переносити такі стани, вони стають зв’язковими та «усвідомленими» для обох учасників. Здатність терапевта залишатися свідком переказу клієнтом своєї трагедії є життєво важливим, хоч і важким, першим кроком до перетворення цього досвіду на об’єкт усвідомлення. Таким чином, контейнерування дозволяє «перекласти» переживання травматичних подій на людську мову, мову осмислення, розуміння, перетравлення події. При використанні технік арт-терапії малюнки, наскільки можна, також обговорюються.
Тіло, як і душа, є природним контейнером людини, тому дуже успішним видом терапії шокової травми є тілесно-орієнтована терапія.
Робота з травмою вимагає крайньої обережності, м’якості та чуйності. Якщо є сумніви щодо доречності коментарів, краще промовчати. Формальні фрази, які нічого не означають, можуть поранити.
Важливим моментом цього етапу є утримання причини (травматичної події) і наслідку (стан постраждалого) разом, оскільки через дисоціацію людина може витісняти, не брати до уваги причину і жахатися власним реакціям, дедалі більше відгороджуючись від реальності та центруючись на собі. У такому разі вона може відчути себе неадекватною, навіть паралізованою страхом божевілля.
Четвертий етап – при симптомах ПТСР – після відновлення природних захистів клієнта – поступова розрядка заблокованої енергії та інтеграція.
Його мета – у подоланні душевного страждання, ідей самозвинувачення, поглиненості образом втрати та ідентифікації з нею для того, щоб повернутися до реальності. Прийняття втрати, шкоди не виключає, що докори совісті, почуття провини та туга можуть бути тривалими. Передбачуваний підсумок такої роботи – перехід до горювання та депресивної скорботи та поступове перетворення переживань у спогади, вихід із позиції жертви (можливо вже поза терапією).
Клієнту варто пояснити, що проживання болю та горя – запорука психічного інтегрування та висловити впевненість у тому, що він із нею впорається.
Інші важливі особливості роботи з травмою:
- При роботі з травмою і клієнт, і терапевт мають бути у ресурсному стані.
- Терапевт повинен уміти витримувати сильні енергії клієнта, не гасячи і не розгойдуючи їх, уважно прислухатися до інтонації, розуміти смислові, емоційно навантажені акценти. Іншими словами, терапевт повинен бути в змозі торкнутися свого болю, щоб досить чуйно реагувати на біль клієнта, залишаючись при цьому в ресурсному стані.
- Якщо власна людська біль терапевта закапсулоьована, тоді його психічна енергія йде на підтримку цілісності цієї капсули, щоб не передати ні краплі болю на клієнта, і у цьому може виявлятися його турбота, але контакт із болем клієнта стає неможливим. У такій ситуації клієнт переживає відкидання своїх почуттів і це ранить повторно, довіра до терапевта руйнується. За законом симетрії біль клієнта теж капсулюється, що аж ніяк не означає, що травма зцілена.
Кризова терапія шокової травми відрізняється від терапії травм розвитку.
Умовно кажучи, гостра стресова реакція – це стан, близький до психотичного, це ймовірний відкат від депресивної до параноїдно-шизоїдної позиції. Тут важливо враховувати те, що це – тимчасовий відкат, а значить, у людини в потенціалі є ресурси для інтеграції і її не потрібно лікувати як психотично організованого клієнта (коригувати і поглиблювати його картину світу), хоча основний стиль терапії – підтримуючий.
Крім крайньої гострої вразливості особистості, при роботі з постраждалим важливо також брати до уваги
- його загострені почуття провини та сорому;
- нездатність довіряти, з одного боку, і схильність до ризику, з іншого;
- зневіра в себе, самознецінення;
- відчуття безсилля та безпорадності;
- відчуття покинутості, знедоленості, «мене ніхто не може зрозуміти»;
- безвихідь, туга, розпач;
- гнів, лють – то стримуються, то прориваються назовні;
- страхи, підозрілість, нестійкість настрою.
У кризовій терапії особливо важливим є підтвердження ненормальності, несправедливості, неприродності події, яка трапилася.
Тут йдеться про правовий та моральний аспект травми, покликаний відновити гідність постраждалого. Іноді це розуміється само собою і не вимагає пояснень, а іноді такі пояснення мають дуже лікувальний ефект.
Помилки при кризовій роботі із шоковою травмою на початковому етапі:
- будь-який вид оцінювання досвіду та почуттів, у т.ч. закамуфльований під турботу. Значення травми – справа абсолютно суб’єктивна, уявлення про ступінь катастрофічності можна отримати виключно від клієнта. Терапевту слід утриматися і від емоційної оцінки того, що сталося навіть за допомогою інтонацій та вигуків;
- пошук зв’язку травми з віддаленими подіями життя. Такі дії створюють у клієнта враження неминучості та «заслуженості» травми, а отже, своєї поганості та неправильності;
- підтримка клієнта в пошуку причин бездіяльності в критичній ситуації, оскільки така стратегія навантажує його виною і створює в людини відчуття, що якби вона булп обачнішою, швидшою, кмітливішою, то травми можна було б уникнути;
- неслідування за клієнтом, переключення його уваги на несуттєві для нього деталі події – створює у клієнта відчуття незрозумілості терапевтом суті події;
- неготовність терапевта проясняти слідом за клієнтом нюанси почуттів та обставин, важливих для нього, а також деталей порушення взаєморозуміння з ним, відкрито говорити про своє «непопадання» у смислове поле клієнта;
- спроби відкоригувати картину світу клієнта, яка і так фрагментована. Це створює в нього відчуття своєї неадекватності: «Якщо бачу неправильно – отже я ненормальний». Картина світу відновлюється в процесі неминучого зіткнення з реальністю та поступового розширення поля сприйняття клієнта;
- вербальна характеристика клієнта як хорошого, милого, доброго, розумного – це може відчуватися як (повторне) вторгнення, і навіть блокувати можливість поділитися гнівом. Ці сигнали клієнт може отримувати лише невербально через відчуття прийняття;
- аналіз та інтерпретації травматичної ситуації, поведінки та почуттів клієнта, – йому потрібне лише розуміння того, що сталося та відчуття почутості;
- терапевт не повинен називати ситуацію клієнта «це», тобто безособово, бо є якась табуйованість на назву подій своїми словами, таким чином провокується виключна поведінка та сприйняття. Це не дуже сприяє роботі і «зґвалтування» має називатися зґвалтуванням, завмерла вагітність – завмерлою вагітністю. Якщо клієнт визначив подію, назвав травму і сказав визначення, то терапевт іде за нею і луною відтворює те ж.
Автор: Анна Сідельникова
