Запхайте собі в дупу своє прілічіє!! – думаю я щоразу, як на очі потрапляє “пам’ятка прілічного бєженца”.
Людей рве зсередини, а вони мають одягти “ангєльськоє ліцо”, щоб за них не було соромно?
Сльози в тебе не вимикаються, після усіх пережитих “пригод” поворухнутися не можеш? Не смій, бо в моїй уяві прілічний бєженєц веде себе не так! Вставай і шуруй шукати роботу!
Їж, коли дають, що значить в горло шматок не лізе! Не смій викинути їжу – мала сміливість взяти і скуштувати, доїдай, навіть якщо організм такого не сприймає! Не зли мене, не псуй мої янгольські крильця!
Не смій відчувати горя, болю, страху, гніву, бо ти ж вже виїхала в нашу спокійну країну – викинь війну з своєї голови, ти своєю поведінкою мене ганьбиш!
Ааа, маєш прожити свої реакції і емоції – спитай у мене, які мене влаштують, бо це на мене дивитимуться косо і думатимуть, що я така ж як ти!
Простих правил вивчити не можеш, бо в голові від пережитого суцільна каша, так сиділа б удома з такою головою!
Вимкни свій відеозв’язок в транспорті, не заважай пасажирам, нічого, що твої раз в кілька днів можуть на зв’язок вийти, перетопчуться!
Не смій відчувати, показувати, бути!
Де, бляха, в якому місці та кнопка, щоб усе в собі вимкнути і за мить стати біженцем по документах і туристом чи емігрантом по суті?!
Де та кнопка, яка ввімкне ресурси, і та, хто сама і вперше за межами своєї області, стане думати і діяти як та, що вже знайшла житло і роботу, бо приїхала в сотий раз за кордон і з купою друзів-родичів?
Може досить уже всіх однією гребінкою?
Я розумію претензії приймаючої сторони – на них навалився новий світ, не такий, який вони собі уявляли.
Біженці зненацька виявилися звичайними людьми зі своїми тарганами, зі своїми гостряками, з незручними кутами, яке в рази підсилюється їхнім поточним станом. Вони несуть загрозу звичному світосприйняттю, розумінню, як мало б бути, і тому, як сприймають самі себе волонтери.
І постійно втримуватися у ролі “лагідної матусі” не вдається (з відповідним набором емоцій).
Так і не треба.
Будьте Дорослими!
Зробіть зауваження тим, хто смітить, розкажіть, що робити у вашій місцевості не прийнято, куди подіти їжу, яка не підходить, які правила вашого дому і т.д.
Вас турбує, що біженці звалються в позицію жертви-бідосі, хочете допомогти – запитайте в людини, що вона може зараз для себе зробити, і допоможіть за потреби саме в цьому.
Не допомагайте через силу, поступаючись своїми межами! Воно потім все одно боляче вистрілить по обох сторонах.
Визнайте, що це вам важливо, як допомогу сприймають, а біженцям до цього байдуже. Не тому, що вони погані люди, а тому, що у них базові потреби в безпеці не закриті. Щоб перейматися такими речами потрібно мати те, що у вас є, а у них нема – знання, що є свій безпечний куточок, уявлення, що принесе завтрашній день і що людина може зробити, щоб це завтра не так лякало, як радувало.
❗Зробіть це не для біженців, а для себе❗
Доросла позиція – дбати про себе, дбаючи про інших і дбати про інших, дбаючи про себе.
Вірю в людей!
Автор: психологиня Наталія Андрушко
