Люблю цю красиву пару і щоразу, проходячи біля неї, на трохи зупиняюся. У думках пролітають приємні згадки і цим самим думки починають набирати приємного напряму.
🔹 Краса, якщо ми її помічаємо, виступає таким собі дистанційником наших думок. Вона витягує внутрішні переживання і все, що твориться всередині, в зовнішню реальність, де з цим легше впоратися. Головне при тривожних станах – не заганяти емоції в себе і не залишати їх там непорушними.
🔹 Дуже умовно схема виглядить так: ми за щось сильно переживаємо. Мозок, як він це толерує, збільшує наші переживання в кілька разів – так, щоб було. Зазвичай так робиться, коли ми відчуваємо чи бачимо щось таке, що не можемо собі пояснити.
🔹 Мигдалинка, те зернятко приблизно посередині нашого мозку, яке відповідає за емоції і реагує на них, не може обробити вал інформації, і відправляє всі ці страхи назад, у стовбур мозку (нижній мозочок, який реагує як бий, замри, тікай). Тобто до кори головного мозку (вершечка нашого мозку, основного) емоції і переживання не доходять, пояснення не отримали, і створюється каша в голові.
🔹 До чого тут краса? – запитаєте ви.
Краса допомагає втихомирювати внутрішні діалоги в плані накручування мозку. Вона ніби дистанціює нас від нашого внутрішнього монологу і витягує його на зовнішній світ. Паузи, які утворюються при цьому, допомагають подивитися на свою проблему з багатьох боків, порівняти її, співставити свій досвід, досвід, який вам відомий і якому довіряєте.
Тому:
🔹 не все, що ми “заварюємо” у своїх голові, – правильна каша;
🔹 не просто так природа створила досконалі пелюстки і листки, щоб проходити повз.
🔹 на землі є щось більше, ніж переживання
🔹 попри все, знайти хвилинку, щоб подивитися, як падає осіннє листя і гупають яблука.
Авторка: психологиня Тетяна Вишко.
