У вас теж, напевне, таке буває: справ повно, планів уже із самого ранку валом, а ти застигаєш біля осіннього листка як вкопаний, наче дитина, наче і сам не свій. І розглядаєш його, як диво, і всі думки на якусь хвилину зупиняються на якійсь дуже світлій думці, як кохання.
Вітаю вас, якщо ви це в собі вітаєте! Ви вмієте запускати процеси самопідтримки, які підказує психіка.
Можливо, спостерігали, як дуже зайнята людина непорушно дивилася в одну точку, кудись вдалину. Або відчували, що буває з тілом, коли дивишся на лінію горизонту. Або коли вмикаєш якусь картинку і просто дивишся на неї без пошуку сенсу.
Це – вікно перезавантаження у психіці. Інколи воно буває дуже маленьким, яке ми й не помічаємо. Тому пролітаємо повз чинники цього вікна, а відчуття таке, ніби щось упустили, ніби щось таке просковхнуло поряд – світле, красиве, а що? І відповіді не знаходяться?
Тому дуже важливо вловити це віконце, яке відкриває нам душа. Кілька секунд для осіннього листя – і це вже достатньо. Далі це віконце збільшуватиметься, і виробиться хороша звичка самозцілення душі.
Це вчить більше довіряти Життю. Бо всього не проконтролюєш. А Життя – воно тремтливе, як осінній листок, наповнене, як шипшиновий вузлик, соковите і міцне, як довершена у своїй простоті капустина.
Навчитися довіряти Життю – один з найцінніших досвідів людини.
Як ви сьогодні, друзі? Уже й п”ятниця, за прихопленими осінніми кольорами листям – така височенна і чудова Андріївська церква височіє на високих пагорбах, десь поряд уже розквітли хризантеми.
Усе вчить довіряти Життю, робити все, що у своїх силах, з повагою до себе і до людей, з вдячністю і надією.
Довіряти Життю – це чути свій внутрішній голос.
Авторка: психологиня Тетяна Вишко.
