Це мене там катують, гвалтують, вбивають. Це мене біль заливає по вінця, не вміщається і виливається назовні страшним беззвучним криком. Я від цього не можу спати. Я від цього не хочу жити. Навіщо жити в світі, де нема світла, нема нічого святого?
Таких звернень багато. Цей допис для тих, хто почувається схоже.
Так і є, ми вмираємо з кожним таким фото, з кожною такою історією.
До нас прийшло Середньовіччя. Оте, де живцем спалювали відьом, де життя дитини нічого не вартувало взагалі, де на публічні страти і катування збиралися, як у театр. Воно прийшло в мундирі pociянців і намагається вбити наші цінності. А загрозу цінностям наше тіло сприймає як загрозу своєї цілісності.
Смерть цінностей – це як смерть частини себе.
Наш біль захищає нас зараз, бо він каже: ні, я не такий; гуманність для мене не пусте слово, вона – цінність, така ж цінна, як і життя моє і моїх близьких; я не відкочуся у розвитку до Середньовіччя!!
❗️ Ті, хто дозволив таку поведінку своїх солдат, добре знають, як це на нас впливає. Це війна, тут немає дрібниць.
Вони знають, що загроза цінностям несе біль. Знають, що від чужого болю теж ламаються. Що втрачається віра в існування світлого і святого на цій землі, і це теж ламає. А ті, хто зламаються, запустять ще один ланцюжок страху і зневіри.
Тому дуже важливо шукати способи, як з цим болем справлятися, щоб не зруйнуватися, бо тоді вийде, що вони і нас перемогли, і нас теж закатували, згвалтували і вбили.
Як справлятися з таким болем:
– бути гуманним до себе, дбати про себе, як про малу дитину;
– пробувати все, що раніше в житті допомагало справлятися з болем;
– пробувати все, що дає хоч найменшу надію на полегшення;
– шукати, ради чого варто жити навіть у такому недосконалому світі;
– як є сили – допомагати, підтримувати інших, множити цим світло;
– звертатися за допомогою, як своїх сил не вистачає.
Ми є “народ, якого правди сила ніким звойована ще не була”. І не буде!
Авторка: психолог ініціативи Наталія Андрушко
