В нашому суспільстві говорити про смерть з дитиною не прийнято. Дітей не хочуть травмувати своїми розмовами. Це складно, боляче, але необхідно. Мовчання може травмувати набагато сильніше.
Насамперед хочу наголосити, що ці рекомендації не є прямою інструкцією, а мають рекомендативний характер. Ці заходи можуть допомогти дитині відчути підтримку при втраті близької людини. Якщо вам не вдалося чогось зробити чи ви вже говорили з дитиною про втрату і зробили це, як зробили не варто себе картати. До цього неможливо бути готовим. Та все ж володіючи інформацією ми матимемо опору.
Говорити чи не говорити дитині про втрату питання не стоїть. Однозначно ГОВОРИТИ. Поясню чому. Коли ви розповідаєте дитині про смерть ви маєте можливість сказати в такій формі, яка найменше ранить вашу дитину (хто, як не ви знаєте краще свою дитину). Повідомляючи про втрату, ви одразу надаєте дитині і ПІДТРИМКУ.
Якщо дитина взнає про це від випадкових людей, вона при цьому залишається один на один із проблемою, без підтримки. В цей момент в неї може не бути ресурсу впоратись і це може сильно її травмувати. Інший важливий момент це довіра. Для того, щоб дитина відчувала базову безпеку їй потрібен дорослий, якому можна довіритись, опертися на нього, знайти прихисток в його турботі. Чи зможе дитина довіритись, коли такі важливі речі від неї приховали?
Для того, щоб повідомити дитині про смерть важливо, щоб дорослий сам не розвалювався від горя. Якщо відчуваєте, що не впораєтесь заручіться підтримкою людей, які поруч з вами. Це зовсім не означає, що ви не маєте проявляти емоції. Проявляти емоції, плакати можна і треба. Але при цьому все таки бути в змозі підтримати дитину. Щоб дитина змогла відчути, що про неї є кому подбати.
Якщо є можливість організуйте безпечне середовище. Так, щоб вас ніхто не турбував. Так, щоб дитина одразу могла переключитись на гру чи домашню тварину.
Діти не завжди можуть усвідомити всю інформацію, гра в цьому може допомогти. Дайте можливість дитині перетравити інформацію. Можливо потрібно буде повторити кілька разів.
ВАЖЛИВО відповідати на всі запитання дитини стільки разів, скільки потрібно. Дати можливість задавати запитання. Це потрібно для подальшого формування світогляду.
Спеціалісти радять при цьому дати можливість переключитися на позитив. Розповісти позитивну історію про людину, яка померла, як вона любила дитину і дбала про їхні стосунки, створити позитивний образ людини. Це дає можливість зрозуміти, що тут є місце суму, але в житті є і місце для радості. Тут не йдеться про те, щоб всіма силами переключати на позитив і уникати емоцій. Навпаки, всі емоції – нормальні. Дитина може сумувати в тій формі, яка їй доступна.
Що говорити?
ПРАВДУ. В тій формі, яка доступна віку дитини. Бажано говорити факти.
❌Чого не говорити?
– Заснув вічним сном (дитина може боятися спати).
– Пішов від нас, пішов на небо (дитина може піти шукати людину).
– Брехати (поїхав, скоро повернеться, хворіє, в лікарні).
В дітей до 5 років ще немає розуміння, що смерть – це безповоротній процес. Дошкільнята можуть думати, що все можна ще виправити. В такому віці діти дуже егоцентричні і можуть думати, що в тому, що сталося є їх провина. На це потрібно звернути особливу увагу. Також діти можуть намагатися повернути близьку людину.
Діти у віці від 6 до 11 років починають розуміти, що смерть — це назавжди (хоча деяким шестирічкам ще може бути важко це сприйняти). Діти можуть хвилюватися, що помре ще хтось із їх близьких. Вони можуть почати ставити більше запитань, прагнучи зрозуміти, що сталося. Їхнє горе часом проявляється через гнів, злість, агресію, компульсивну поведінку, порушення сну і апетиту.
Підлітки приблизно з 12 років розуміють, що смерть незворотня і стається з усіма, зокрема і з ними. Вони часто намагаються зрозуміти, чому це відбувається. Їхні реакції будуть різними — апатія, гнів, надзвичайний смуток і погана концентрація уваги.
❤ Для дітей важливо почути відповіді на запитання:
– Хто про мене тепер буде турбуватись?
– Хто мене буде любити і чи буде любити, не дивлячись ні на що?
– Чи можу я почуватись з тобою в безпеці?
– Чи можу я на тебе покластись?
Для прийняття реальності втрати можна зробити якийсь ритуал прощання. Якщо сім’я релігійна, то провести його за канонами, якщо ні, то придумайте свій. Також можна створити скриньку пам’яті, покласти туди важливі речі, які зв’язували дитину з людиною, яка померла.
Дайте можливість дитині говорити про почуття, висловлювати їх, плакати. Так, це складно слухати батькам,це підіймає свої складні почуття. Але це потрібно вашій дитині.
“Якщо рану сховати під штани, чи перестане вона боліти?” (О. Романчук)
Виражати емоції можна і в малюнку, і в грі, і написати про це. Головне дати дитині розуміння того, що її емоції і почуття нормальні. Нормально сумувати, горювати, як і нормально радіти і продовжувати жити.
Щодо того, чи брати дитину на похорон. Це питання краще вирішувати індивідуально. Виходячи із ситуації, бажання дитини і батьків. Також варто подумати про те, чи буде кому бути поруч з дитиною і підтримувати її під час похорону. Часто так буває, що найближчі родичі самі вбиті горем, а дитина залишається в цей час один на один зі своїм горем. Та все ж попрощатися з близькою людою треба дати можливість. В який спосіб це вже вирішувати вам.
Автор: Леся Мироняк
